Вже півроку, як всі ми живемо в іншій країні. Чотири місяці у нас в країні іде війна.
І, якщо озирнутися на ці півроку назад, то, я впевнений, НІХТО і гадки не мав, що воювати ми будемо з «братньою» державою (навіть наймення її не хочу писати – всі і так розуміють, про кого мова йде)…
Між тим, нічого дивного в такому розвитку подій немає, якщо зважати на те, що:
- ще будучи «ярличним» князівством-ханством, ця «країна» перлася до нас з війною і неодноразово до коліна винищувала Київ;
- в XVIII ст. саме ця «братня держава» вкрала у нас історію, церкву (в широкому сенсі) і навіть назву;
- видала більше 100 (!) «височайших указів» про заборону нашої рідної мови;
- зруйнувала або банально вкрала наші культурні цінності (наприклад, стародавні мозаїки Михайлівського Золотоверхого монастиря);
- зрадила нас в 1918 – як і раніше до того;
- вбила нашу самостійну державу в 20-му році минулого століття;
- влаштувала штучний Голодомор в 30-ті;
- 70 років насаджувала «любов до усього руського» і зневажливе ставлення до всього українського та таке інше.
Ну, і в решті решт, цей недолугий «братело» таки віджав у нас Крим (нагло порушивши свої ж міжнародні забов’язання перед нами) і розв’язав криваву бійню на Донбасі та Луганщині…
До речі, так само злодійкувато веде себе ця, перепрошую, держава, і в собаківництві, коли, всупереч здоровому глузду, «руськіми породами» стають, наприклад, собаки Кавказу та Азії.
А далі: «Мовчать! Це наше надбання! Що хочемо, то і робимо – вас забули спитати». І видають кожні 5-10 років нові, з дозволу сказати, «стандарти» - один дебільніший за інший.
З огляду на це, немає нічого дивного в тому, що «старшому брату» (який, правди нема куди діти, «народився» значно пізніше, і, м’яко кажучи, не зовсім від нашого «кореня») зовсім не сподобалося впевнитися на практиці в тому, що ніяка ми не «Малоросія», а самостійна ДЕРЖАВА. Що ми – Європа, бажають вони того, чи ні.
І що для того, щоб ДІЙСНО бути Європою, нам конче необхідно звільнитися від всього того «русько-совєтського), що в нас ще залишилось.
Бо, треба визнати, радянська пропаганда не дарма свій хліб їла.
Це я до чого? А до того, що всім нам необхідно сприйняти нову реальність. І взагалі, і в царині нашого собаківництва - особливо.
В продовж багатьох років ми намагалися зберігати і пропагувати прикладний підхід до підготовки собак. Дивувалися тому, як навіть в військах насаджувалися геть неприйнятні для них методики та базові принципи. Дечого досягли. Перераховувати не буду – зараз це неважливо.
Головне інше. Дякувати богу, ми виявилися досить підготовленими до нових умов існування. Єдине, чого не можу собі пробачити, це те, що впродовж декількох років вчили російських собаківників тому, як треба готувати справжніх собак – здалися таки на їх вмовляння…
Але! Слідуючи одному з постулатів «АРЕСА» «все – не для всіх», все ж таки були обережними в розповсюдженні конкретних прийомів підготовки.
Ми неодноразово ставили за приклад військове собаківництво Ізраїлю, наголошуючи на тому, що в ньому реальні вимоги життя не дозволяють займатися «розвагами».
І от тепер ми самі будемо жити в схожих умовах. Або навіть гірших, адже сусідня ворожа нам країна значно серйозніший ворог, ніж Палестина…
Які ж вимоги до нас, спеціалістів із підготовки спеціальних собак, висувають нові часи?
Давайте міркувати.
Перше і головне – кордон з ворожою державою. Тут потрібні розшукові та спеціальні собаки.
Перші мають добре шукати порушників та диверсантів по залишених ними слідах та затримувати, або ЗНИЩУВАТИ їх. Тут без зайвих сентиментів, бо коштувати нам вони будуть занадто дорого.
Другі – чітко виявляти ВР та НР (вибухові та наркотичні речовини). Найголовніше – вибухові, бо вірогідність терористичних актів в нашій країні різко зросла з огляду на повну неадекватність «сусіда».
Собаки, що працюють по вибухівці, потрібні будуть всюди (не тільки на кордоні), адже терористи до конкретної прикордонної місцевості не прив’язуються…
Окрема робота для цих собак – розмінування на територіях, залишених сепаратистами та російськими найманцями. Скільки вже цивільних загинуло або скалічилося через «подарунки» цих виродків! Останній приклад – дев’ятеро дітлахів, що підірвалися на міні…
Зважаючи на настрої та «традиції» в деяких регіонах нашої країни, кількість зброї у неадекватної частини населення, виродків, злодіїв та маргиналів, що вже скуштували приклад життя за «правом сильнішого», зростає необхідність справжніх поліцейських патрульних собаках, котрі вміють і здатні протистояти навіть озброєним бандитам. Навіть, якщо їх багато.
Нам треба чітко усвідомити, що в підготовці таких собак треба викинути із голови думки про безпеку та «мінімальні тілесні ушкодження» у злодіїв, а перейматися проблемою безпеки наших правоохоронців та прикордонників, як це робиться не тільки в Ізраїлі, але і в Європі та Америці!
Для тих, хто сумнівається в цьому моєму твердженні, рекомендую переглянути записи застосування собак поліцейськими названих країн, що викладені у Всесвітній мережі.
Так, «все – не для всіх», але давайте ж будемо відвертими! Досить вже годувати нас всіх «лжегуманістичним лайном», що пропагує якісь геть маразматичні погляди на принципи роботи спеціальних собак.
Ну, і безумовно, собаки для персональної охорони та захисту. З огляду на написане вище, всім зрозуміло, що та ж проблема біженців має не тільки моральну складову – максимально допомогти постраждалим.
Серед останніх, на жаль, є не тільки порядні та нещасні люди. Практика свідчить, що окрім них приїхали до наших міст і інші – бандити і злодії, які зовсім не збираються міняти свій стиль життя… Не кажучи вже про сепаратистів і найманців, що втекли із зони бойових дій і просочилися до нас.
Вище я зазначив, що ми виявилися не зовсім непідготовленими до ситуації, що виникла.
Так, ми ввели в дію комплекс охоронно-захисних програм «ВІДСІЧ» та програму «СОБАКА – ДЕТЕКТОР» задовго до початку всім відомих подій.
Ми розгорнули діяльність Кінологічних служб Міжнародної поліцейської корпорації громадської безпеки. Сьогодні ми не лише допомагаємо нашим прикордонникам та спецпідрозділам МВС, але і відряджаємо наших співробітників на місце головної події в житті нашої держави.
І я дуже тішуся з того, що, наприклад, спецбатальйон МВС «Київщина» приділяє величезну увагу військовій кінології.
Підтримку в цій роботі надають громадські організації (наприклад, Кінологічна Спілка України) та приватні особи, які безкоштовно передають собак та допомагають готувати як їх, так і спеціалістів - кінологів.
Словом, як раніше було модно казати, переходимо на воєнні рейки. Скільки ми і наше собаківництво будемо на цих рейках – невідомо нікому, отже до проблеми треба підходити серйозно.
Важливо зрозуміти ще одну обставину. Тепер Україна, як це неодноразово і раніше було в нашій історії, є своєрідною буферною зоною.
Цього разу – між цивілізованим світом і остаточно з’їхавшим з глузду «руськім міром».
Це також означає, що ми і наше військове і поліцейське (міліцейське) собаківництво мають відповідати тим вимогам, які висуває нам життя.
І в цьому тепер зацікавлені не лише ми! Ті спеціалісти із нас, які добре проінформовані про стан подібного собаківництва в Америці, Канаді, Європі та Ізраїлі, добре розуміють, про що я кажу.
Як розуміють і наші перспективи і нагальні завдання.
Головне, щоб це зрозуміли і ті, від кого залежить прийняття відповідних рішень.
Наснаги всім нам в цій нелегкій справі!

P.S. Стаття написана українською мовою (хоча в повсякденному житті я російськомовний і більшість своїх матеріалів публікував російською) із тих міркувань, що тепер мені принципово «по цимбалах», зрозуміють мене російські колеги, які підтримують свого скаженого путіна, чи ні.
Ба, навіть навпаки – чим менше зрозуміють, тим краще!