Обмен ссылками

При использовании материалов
с данного сайта, ссылка на www.varlay.com.ua
обязательна!

©Varlay

Публикации о кавказских и среднеазиатских овчарках. Варлай. Охранные кавказские и среднеазиатские овчарки
Методичні вказівки по підготовці собак по комплексу охоронно-захисних програм «Відсіч» («Собака супроводу» 1 і 2, «Охоронна собака» А і Б, «Караульна служба»)

Валерій Висоцький

1. Історична довідка.

Після проголошення незалежності України, майже відразу почалася робота по оформленню структури національного дресирування собак. Де факто, основною рушійною силою цього процесу став київський дресирувальник центр «Зотер». Саме в ньому були сформовані два відділи, що відповідали двом напрямкам в дресируванні собак в новому українському дресируванні: спортивному («Зотер») та прикладному (секція «Арес»). Саме «Зотеру» судилося в 1995 році провести перші загально національні змагання з ІРО, а в 1996 році – серед собак супроводу ( т.з «тілоохоронців», як модно було тоді казати). Організатором змагань собак супроводу стала секція «Арес», яка в 1997 році виокремилася в самостійну Школу охоронних собак «Арес».
В 2000 році охоронні собаки були офіційно відокремлені від захисних (супроводу).
В 2013 році всі названі програми разом з традиційною «Караульною службою» були об єднанні єдиною системою оцінювання в комплекс «Відсіч».
Таким чином, починаючи з 1996 року в Україні проводяться наймасовіші змагання собак, а саме: чемпіонат і кубок країни, кубки дресирувальник шкіл, першість Криму та інші регіональні турніри рангу САСТ.
В 1995-1997 рр. програми визнавалися наймасовішою громадською організацією – Кіно логічною Спілкою України, а з 2008 року вони являються офіційними курсами КСУ, тобто дають право участі в «Робочих класах» на виставках національного рівня (САС), та дають можливість отримати звання «Чемпіон України з робочих якостей».
Крім того, «Відсіч» є єдиною програмою, що визнається для допуску в «Робочі класи» на виставках Всеукраїнського клуба вітчизняних порід.
Переможцями і призерами змагань з «Відсічі» ставали представники України, Іспанії, Болгарії та Росії.

Самі програми підготовки собак були вироблені на базі класичних національних систем дресирування, але значною мірою видозмінені – модернізовані з урахуванням сучасних реалій, прив’язані до конкретних побутових ситуацій і позбавлені «армійського службового підходу», оскільки значною мірою були зорієнтовані на потреби пересічних громадян та приватних охоронних структур.
Ця робота визвала зацікавленість у закордонних спеціалістів, зокрема навчання в Україні пройшли представники багатьох держав (Іспанія, Болгарія, Польща, Росія, США, Білорусь, Словаччина та інш.).
Крім того, спеціалісти Школи охоронних собак «Арес» постійно запрошуються для ведення семінарів та практичних занять в Італію, Іспанію та Росію.
В 2013 році в Іспанії зареєстрована школа «ARES-ESPANA», яка практикує підготовку спеціальних собак за українськими методиками.
Дуже важливим напрямком в роботі українських «прикладників» є співпраця з вітчизняними спец. підрозділами, головним чином – з прикордонниками.
«Відсіч» є також програмою підготовки та іспитів в Міжнародній поліцейській корпорації громадської безпеки.

2. Загальні положення.

Комплекс охоронно-захисних програм підготовки собак «Відсіч» є українською національною системою підготовки спеціальних собак.
На відміну від міжнародних спортивних систем, які є не тільки правилами змагань, а в першу чергу є системою комплексного тестування робочих якостей собак, «Відсіч» готує собак для виконання конкретних практичних завдань.
Мова не йде про те, що «краще», або що «складніше». В усякому разі, як собаки «Відсічі» не можуть виконати вимог ІРО, так і собаки ІРО не можуть працювати по «Відсічі».
Мова йде про те, що «Відсіч» - гранично спеціалізована система, на відміну від «широко профільного» ІРО.
Крім того, на відміну від консервативного, сталого і детально прописаного ІРО, «Відсіч» - мобільна, пластична і значною мірою імпровізаційна програма, в якій формальність завдань і умов виконання зведена до мінімума.

Головна мета «Відсічі» - підготувати собаку до якнайбільшої кількості екстремальних ситуацій, в яких вона може опинитися під час виконання своїх «обов’язків».

Головне завдання «Відсічі» - перевірити здібності собаки до захисту власника, або до охорони об'єктів (живих і господарчих) в умовах, максимально наближених до реальних.

Такими умовами у спеціалістів з підготовки захисних та охоронних собак прийнято вважати умови, коли відсутні підказки собаці, а саме:

А) Вірогідний противник собаки.

1) зовнішній вигляд вірогідного противника (ВПР) мінімально відрізняється від звичайних людей (захисне спорядження не є метою та ціллю для собаки);
2) вірогідний противник не знайомий собаці, бажано також і її власнику;
3) поведінка ВПР індивідуальна і не прогнозована для собаки.

Б) Час і місце випробувань.

1) випробування не можуть проводитись на території дрес.майданчика;
2) час випробувань має бути максимально несподіваним для собаки.

В) Власник собаки.

1) власник собаки має діяти виключно виходячи з ситуації, що складається, та з її розвитку. Тобто, він не має права безпричинно травити, а тим більше – застосовувати собаку без крайньої необхідності.
2) власник повинен вміти правильно «знімати» собаку, мінімізуючи ушкодження супротивника.
3) при випробуванні охоронних собак власник не може знаходитись на території, або допомагати собаці в любий інший спосіб.

3. Тестування (вхідне).

Перед початком першого заняття необхідно виявити головні характеристики та уподобання собаки з тим, щоби мінімізувати помилку при виборі методик та конкретних прийомів підготовки.
В самому загальному вигляді тест має наступний вигляд:
1) перевірка охоронного інстинкту та недовірливого ставлення до незнайомців: до власника з собакою спокійно підходить незнайома людина і намагається доторкнутись до нього. Власник не повинен насторожувати собаку ні в якому разі;
2) перевірка здатності собаки захистити себе та власника: ВПР імітує напад на собаку;
3) здатність собаки вкусити нападника;
4) перевірка врівноваженості собаки: наскільки швидко собака переходить із збудженого стану в спокійний стан;
5) перевірка контакту із власником: перевіряється схильність собаки до зміщеної реакції (переадресація) під час небезпеки, а також спосіб спілкування власника зі своєю собакою. Для перевірки останнього пункту треба подивитися, як власник подає команди, як заохочує собаку та як їй дякує;
6) перевірка відношення до ласощів та їжі взагалі;
7) перевірка відношення до різких звуків та пострілу;
8) перевірка ступеню агресивності собаки;
9) перевірка підлеглості собаки по відношенню до власника;
10) перевірка зацікавленості в апорту ванні.

Однією з основних завдань тесту являється також розуміння того, яку саме собаку бажає мати власник та які функції він на неї буде покладати в майбутньому.
Слід розуміти, що подібне тестування має велику ймовірну похибку і ні в якому разі не є остаточним висновком про здібності собаки. Тим не менше, воно конче необхідне.

4. Постановочні заняття.

Саме перші заняття є найбільш небезпечними в сенсі «вартості помилки». Іноді доводиться багато часу та зусиль витрачати на виправлення тих небажаних реакцій поведінки, які собака виробила на перших заняттях – в результаті помилок інструкторів та вірогідних противників.
Є декілька головних рекомендацій, що мають на меті запобігти допущенню помилок.

Правило 1.
Необхідно переконати власника собаки в тому, що на першому етапі підготовки, поки собака молода та невпевнена в собі, вона чекає на захист від вожака – власника. І що це етологічно обґрунтовано і, більш того, необхідно для збереження виду в цілому.
Для того, щоб людині легше було переступити через свій стереотип – «моя собака має мене захищати», необхідно пояснити їй систему розподілу обов’язків у зграї.
Практично це має втілитись в активній поведінці власника та вірному внутрішньому налаштуванні власника, який має, в тому числі, займати позицію на «пів корпуса» перед собакою.

Правило 2.
Перш, ніж розпочати роботу із собакою, треба навчити її власника:
а) правильно вибрати спорядження (нашийник та повідок-прив’язь) для роботи – шкіряне, прошите, зі звареними кільцями, кільце нашийника для карабіна розташоване перед, або біля пряжки;
б) правильно прив’язувати собаку («через зашморг») до дерева (висота – 1 метр, довжина – 1, 5 метра);
в) працювати з собакою на прив*язі не тримаючи собаку за повідок, а тримаючись за нього, трохи нахиливши корпус вперед та активно допомагаючи собаці, а особливо – винагороджувати її за бажані дії;
г) правильно «знімати» собаку, завершуючи поєдинок, а саме: перш за все ідентифікувати себе для собаки, промовляючи її призвісько; потім – однією рукою взяти собаку зверху за нашийник, зафіксувавши собаку, а передплічча другої руки завести під горло собаки;
після цього одночасно натиснути обома руками назустріч одна одній, ні в якому разі не тягнучи собаку до себе; як тільки собаки розкриє пащу – зняти її з ВПРа.

ВАЖЛИВО! Після закінчення поєдинку собака повинна бажати його продовжувати!

Правило 3.
Перш, ніж розпочати роботу із собакою, треба ознайомити власника з вимогами техніки безпеки та з вимогами діючого законодавства стосовно утримання собак, а також з відповідальністю власника в разі застосування собаки.

Правило 4.
Під час установчих занять заборонено дивитися собаці прямо в очі, працюючи виключно периферійним зором.

Правило 5.
Під час установчих занять категорично заборонено атакувати собаку фронтально та демонструвати свою впевненість та перевагу.
Заходити на собаку необхідно виключно по дузі, рухаючись невпевнено, відступаючи при найменшій демонстрації собакою загрози на свою адресу.
Якщо собака демонструє невпевненість, необхідно працювати без наближення до критичної точки, тобто своєчасно реагувати на найменші бажані дії собаки і «панічно» тікати від неї.

Правило 6.
Перші рази бажано давати собаці вкусити в той момент, коли противник розташований в півоберта до собаки, починаючи віддалятися («вискальзувати») від неї.

Правила 7.
При наступі на собаку обов’язково враховувати прогнозовані зміни її поведінки в залежності від відстані до ВПР, особливо т.з. критичну точку, коли собака розуміє, що вже не може втекти, бо небезпечно повертатися до противника спиною.

Правило 8.
ВАЖЛИВО! Категорично заборонено відділяти ВПР від захисного спорядження, яке кусає собака. Не можна тримати таке спорядження в руках (воно має бути надягнуто), тим більше – віддавати його собаці в якості нагороди-здобичі. Інакше кажучи, треба працювати виключно з інстинктом агресії, а не здобичи (голоду).

Правило 9.
Завжди треба пам’ятати про те, що охоронна собака – це собака з «нульовою толерантністю». Інакше вона не буде охоронною – в кращому випадку може бути захисною. Зважаючи на це, необхідно вимагати від власника не тільки виконання вимог законодавства, а і дотримування спеціального режиму утримання, що виключає контакти такої собаки зі сторонніми особами.

Правило 10.
До власників порід собак, що генетично зацікавлені в апорту ванні, вкрай важливо донести думку про те, що надмірна така зацікавленість, закріплена щоденними іграми з паличками, є не тільки небажаною для спеціальних охоронних та захисних собак, але і небезпечною.

Крім того, необхідно з самого першого заняття неухильно виконувати традиційні вимоги щодо організації навчального процесу, в тому числі:
- не надягати захисне спорядження перед собаками;
- не спілкуватися з власниками собак на очах у собак (це має робити виключно інструктор);
- не займатися охоронно-захисною роботою з собаками, які знаходяться в контакті з ВПР («спілкуються», або готувались з курсу слухняності);
- давати собаці вкусити себе треба тільки в точці найвищого збудження і бажання вкусити, ігноруючи інші варіанти;
- до того, як почати наближатися до собаки, чітко поставити перед собою завдання, що будуть вирішуватися, і продумати шляхи їх вирішення;
- при найменшій загрозі помилки ВПР, або в ситуації, коли ВПР не впевнений в правильності своїх дій, слід якнайшвидше залишити робочу зону.

5. Організація навчального процесу.

Кожний інструктор повинен мати план і графік занять, список учасників навчального процесу і індивідуальні відмітки про хід навчання із зазначенням основних проблем, з якими він зіштовхнувся.
Найбільш прийнятний графік проведення занять – два рази на тиждень.
Місце для занять повинно бути несхожим на дресирувальний майданчик, або на стадіон – щоб уникнути появи небажаного зв’язку. Для досягнення результату місце занять також треба змінювати.
Час проведення занять необхідно змінювати з тієї ж причини.

6. Учбовий процес.

Перш за все слід враховувати відмінності в основних принципах підготовки охоронних і захисних собак.
Перші – як вже зазначалося вище – готуються виключно на вродженому недовірливому відношенні до сторонніх, і великий обсяг слухняності для них не тільки небажаний, але і шкідливий в сенсі виконання основних обов’язків.
Другі – більш «соціальні» та контрольовані.
Тому охоронний собака працює завжди – це його «внутрішній стан», а захисний – лише у двох випадках: або команда власника, або явна агресія іншої сторони.
Не викликає сумніву, що поняття «охорона» більш широке, ніж «захист».
Захисні активні дії – це лише частина, завершення охоронних дій.
Виходячи з цього слід враховувати, що охоронні собаки можуть швидко втрачати цікавість до роботи в умовах дресирувального майданчика, навіть регресувати від заняття до заняття, впевнено при цьому працюючи на своїй території.
З іншого боку, впевнена робота в звичних умовах захисних собак ще не є гарантією того, що вони спроможні виконати завдання по захисту власника в реальних умовах.

ВАЖЛИВО. З перших занять з цими категоріями собак не слід нав’язувати їм якусь «класичну» модель поведінки та техніку.
Набагато розумніше намагатися зрозуміти, як бажає виконувати ці дії сам собака – напрямок та місце першої атаки, спосіб застосування зубів та інш.
Наприклад, під час роботи на прив’язі, темпераментні захисні собаки воліють натягувати повідок, виходячи на всю його довжину, і активно демонструючи бажання вхопити противника.
Охоронні собаки працюють більш виважено і спокійно, трохи відступають назад, послаблюючи повідок і крадучи простір, не даючи змоги противнику бачити безпечну дистанцію (зону).
Захисні собаки з числа службових порід собак в більшості полюбляють працювати на утримання (т.з. хватка) за передпліччя, охоронні – укусом в різні частини тіла противника.

Слід розуміти, що:
ХВАТКА характеризується глибиною захвата, силою здавлення та часом утримання.
УКУС характеризується силою удару іклами, силою ривка та швидкістю наступного укуса (перехват в інше місце). При цьому багато собак інтуїтивно намагаються рвонуту супротивника під себе, вивести його зі стану рівноваги і затягнути під себе.
Не будемо казати, який спосіб більш ефективний (це залежить від багатьох чинників – чи озброєний супротивник, в якій він одежі (зимовій чи літній), таке інше).
Головне – не намагатися «зламати» цей вроджений стереотип дій (згідно з прочитаними підручниками), а навпаки – творчо максимально розвинути ці здібності собаки.
Те саме стосується і швидкості та вектора атак.
Якщо виходити з принципу: «Не ефектність, а ефективність», то значно більш небезпечно, коли собака забігає по дузі, міняючи темп атаки («закручуючи» противника та виводячи його зі стану рівноваги та максимальної концентрації), а потім миттєво атакує в найменш очікуване місце, ніж коли вона на граничній швидкості прямолінійно та прогнозовано кидається в передпліччя – не принижуючи сильних сторін другої моделі.
Іншими словами – не можна нав’язувати собакам якусь модель роботи із противником без урахування їх особливостей. Саме в цьому і полягає «індивідуальний підхід в дресуванні».

ВАЖЛИВО. Необхідно враховувати, що більш темпераментні службові захисні собаки більш схильні працювати на базі азарту та «здобичі», а охоронні – на інстинкті агресії, оскільки більшість охоронних порід собак походять з числа чабанських і в них «інстинкт здобичі» за тисячоліття існування майже повністю приглушений.
Проте вони дуже цінують біологічно значимі речі – територію існування, їжу, полових партнерів та нащадків – саме ці чинники якнайкраще слугують стимулами в їхній роботі. І це слід враховувати.
Методично не буде великим гріхом використання окремих «спортивних» напрацювань при підготовці захисних собак (саме окремих і виключно при виникненні такої необхідності!), але застосування подібних методик до охоронних собак буде помилкою.
Якщо у випадку із захисними собаками слід остерігатися виникнення «героїв майданчиків» (собак, спроможних виконувати свої функціональні обов’язки виключно в умовах майданчиків, або у звичних для них умовах), то у випадку з оцінкою можливостей охоронних собак слід мінімізувати чисто спортивні чинники. Інакше дуже легко помилитися у своїх судженнях та виборі подальших напрямків роботи із конкретною собакою.


ВАЖЛИВО!
Для охоронних собак головними вміннями слід вважати:
1) вміння не підбирати їжу, запропоновану сторонньою людиною, або кинуту на землю та вміння працювати самостійно (без власника);
2) недовірливе відношення до сторонніх (перевіряється в режимі спроби взяти собаку за нашийник);
3) вміння тримати зону охорони навколо власника;
4) пильність та настороженість не після команди власника, а повсякчас;
5) вміння демонструвати попереджувальну поведінку;
6) ні за яких обставин не залишати власника без прикриття, особливо у випадку, коли противник тікає, або виманює з території;
7) інші традиційні вимоги до захисних собак.

Для захисних собак головні вимоги, це:

1) вміння працювати на ураження по команді власника, або коли виявлено явну загрозу власнику;
2) швидко змінювати напрямки та об’єкти атак;
3) змінювати тактику та місця атак в залежності від плину поєдинку.

Вище вже було вказано на необхідність роботи з власниками собак, в тому числі навчання їх реагувати відповідно на те, що трапляється в процесі підготовки: і зовнішньо, і внутрішньо. Інакше кажучи – вміти налаштовувати себе та дійсно в процесі навчання відчувати агресію та готовність до протистояння.
Ще більш важливим таке вміння є для персоналу. В першу чергу – для вірогідних противників.
Невпевненого собаку класний ВПР буде не тільки боятися, але і чітко демонструвати це – від пластики до виразу очей.
З іншою, більш сильною собакою, він повинен вміти своєчасно «зламатися» в ході двобою, реалістично програти.
З підготовленим сильним собакою він повинен вміти налаштувати себе психологічно на вкрай жорсткий тиск, але не втрачати контролю і не перевищувати гранично допустимий фізичний вплив на собаку.

ВАЖЛИВО! Слід пам’ятати, що нейтральне відношення до звуку пострілу може слугувати лише тестом нервової системи – не більше того! Інакше кажучи, захисні та охоронні собаки НЕ МОЖУТЬ не реагувати на постріл, адже це може бути постріл у їх власника!

7.Спорядження ВПР.

Під час роботи ВПР він має бути достатньо захищений, аби уникнути серйозних травм, але, в той же час, його спорядження не має ставати здобиччю для собаки, тим більше – заважати процесу навчання.
Категорично заборонено використовувати захисні щитки, які собаці боляче кусати (наприклад, пластикові труби під шкірою).
Слід пам’ятати, що захисний костюм – це всього лише велетенський рукав на все тіло, який для захисних собак швидко стає подразником, чи ще гірше – здобиччю. А для охоронних – сигналом, що це не насправді і немає стимулу до роботи (вимикач агресії).
Висновок: необхідно намагатися максимально змінювати зовнішній вигляд ВПР.
Для цього можно використовувати «цивільний» одяг великих розмірів, працювати в прихованому захисті (система щитків – не плутати з костюмом!) та застосовувати роботу собаки в наморднику (без захисту ВПР).
Крім того, слід приділити увагу взуттю, яке має бути зручним і міцним, із шкіряними накладками, що унеможливлюють серйозні прокуси стопи під час двобоїв.
Спортивний стек треба використовувати тільки при граничній необхідності, і краще заміняти прутами та палицями.

ВАЖЛИВО. Під час підготовки, навчання та роботи з ВПР собака отримує хибні відчуття від укусу, оскільки кусає виключно спорядження. Виправити ситуацію можна, якщо, наприклад, між щитком та верхнім одягом покласти шматок м’яса.

ВАЖЛИВО. Щоб уникнути звикання, періодично треба змінювати не тільки спорядження, але і ВПР.

8. Техніка безпеки.

Все захисне спорядження має бути перевірено перед кожним заняттям.
Спорядження собак та правильність його надягання на собаку має бути перевірено перед кожним заняттям.
Всі учасники навчального процесу мають бути проінструктовані із вимог техніки безпеки.
Кожний власник собаки має чітко знати, як саме він повинен діяти при виникненні позаштатних ситуацій, а також має вміти правильно механічно знімати собаку.
Територія майданчику має бути очищена від зайвих предметів.

ВАЖЛИВО! Слід пам’ятати, що гарантією безпеки для оточуючих є не кількість команд по слухняності, що їх знає собака, а чітке виконання правил утримання собак – вигул на повідку в громадських місцях, обережність, тактовність та уважність.
Саме цьому слід вчити власників собак, пояснюючи, що собака – це жива істота, що може не виконати команду власника.
Власники мають довести до автоматизму свої дії в екстремальних ситуаціях.

9. Система оцінки навичок собаки.

В листах оцінювання виставляються оцінки по п’яти позиціям:
1. Охорона.
2. Захист.
3. Керованість.
4. Відношення до звукових та візуальних подразників.
5. Соціальна адаптація.
Максимальна оцінка за кожну навичку – 10 балів.
Прохідний мінімум – 6 балів в кожній навичці.
Тобто треба не просто набрати 30 балів, але і набрати не менше 6 балів в кожному розділі.
В дипломі обов’язково буде зазначатися, яку саме програму із тих, що входять до комплексу охоронно - захисних програм «Відсіч», виконала та чи інша собака.
Але, оскільки всі ці програми дають право на експонування собаки в Робочих класах на виставках ранга САС (національний рівень) для всіх порід (окрім тих порід, яким захисна робота заборонена Стандартом породи), то не суттєво для видачі робочого сертифікату, яку саме із них виконала собака.
 
наверх страницы
Публикации. Варлай. Охранные кавказские и среднеазиатские овчарки